Пам’яті Віктора Івановича Щеглова
Найголовніше в житті — це робота. Вона приносить щастя». Пам’яті Щеглова Віктора Івановича.
«Ендоваскулярна нейрорентгенохірургія – це величезний крок до більш високої культури в самій хірургії. Її розвиток можна порівняти зі злетом космічного корабля: кожну годину, кожен день, кожен тиждень і місяць привноситься щось нове, відбуваються відкриття, удосконалюються існуючі методи, а на рахунку – ще одне врятоване людське життя…» – Так Віктор Іванович Щеглов говорив про галузь, якій він присвятив життя, а ми, його послідовники, всі одностайні, що він був капітаном цього корабля, який продовжує досягати нових висот. Завдяки його таланту, наполегливості, вірі в себе і невичерпній працездатності ендоваскулярна нейрорентгенохірургія підтвердила своє право на існування, а Україна багато років утримувала пальму першості в проведенні складних втручань на судинах мозку. Віктор Іванович ніколи не плив за течією, а радше сам диктував вітру, в який бік хоче повернути життєві вітрила.
Сходження заслуженого лікаря України Віктора Івановича Щеглова до вершин нейрохірургії – інтригуюча повість. Народився він 26 грудня 1938 року в селі Новогригорівка на Херсонщині. Добре запам’ятав воєнні роки, поранених солдат та запечену кров на бинтах. І з того часу вирішив присвятити своє життя медицині. «Я буду хірургом. І великим…» – так написав він у сьомому класі, відповідаючи на запитання шкільної анкети про майбутню професію. В ті часи потрапити простому хлопцю із села до вузу було майже неможливо. Селянам не видавали паспортів, якимось чином батько Віктора спромігся вирішити цю проблему і відправив юнака до Харкова з умовою стати військовим, бо вважав, що в Радянському Союзі тільки військові можуть бути «одягнутими та ситими». Але Віктор сам обрав свій шлях, успішно здавши іспити до Харківського медичного інституту. Родина дізналася про це тільки через рік.
Юнакові з сільських степів було не просто пристосуватися до великого міста. Бажаючи не відставати від оточуючих, він самовіддано навчався, долучився до світу мистецтв, протягом двох років вчився в консерваторії, досяг успіху в спорті, займаючись боксом, одночасно працював у хірургічному гуртку, який вів доцент кафедри хірургії Шалімов О.О. Йому пощастило бути учнем видатних вчених професорів Альперна Д.Е., Утевського А.М. Але перш за все вразила доброзичливість відомого анатома професора Р.Д. Синельникова. Він став бувати на запрошення наставника в його освіченому домі та навіть отримав стипендію, яку професор видавав з особистих заощаджень.
Після закінчення інституту починав як лікар в глибинці Сумської області, в дільничній лікарні. Молодого хірурга помітили за зразкові практичні результати та запропонували працювати в хірургічному відділенні Сумської обласної лікарні. Коли Щеглов на зламі шістдесятих, мріючи стати нейрохірургом, приїхав штурмувати «столичне небо», в його активі нараховувалося понад сімсот різноманітних складних операцій, а рука його була досить гострою та вмілою. Віктор Іванович з особливою пристрастю і самовіддачею вбирав досвід і уроки наставників, метрів Київського інституту нейрохірургії Андрія Ромоданова, Юрія Зозулі, Георгія Педаченка, Марка Бротмана, Бориса Пельца, Юрія Бродського, Бориса Хомінського, занурюючись у тонкощі нейрохірургічного мистецтва.
Одна з перших операцій
Одна з перших операцій
Після відрядження до Москви освоїти новий напрям, Віктор Іванович зрозумів, що ендоваскулярна нейрорентгенохірургія має колосальну перспективу. Коли це усвідомив, то у кабінеті академіка Андрія Петровича Ромоданова з запалом вигукнув: «Я буду займатися ендоваскулярною нейрорентгенохірургією!» Коли Андрій Петрович це почув, відповів: «Я рідко помиляюся в людях. Я знав, що ти зрозумієш новий напрям, бо ти маєш допитливий розум і досить нестандартний характер.» – «Тільки в мене є одне прохання – нікого мені не ставити в керівники. Я буду звертатися безпосередньо до вас». Тоді Ромоданов запитав: «А ти зможеш нікого не допустити до ендоваскулярної нейрорентгенохірурґії протягом 10-ти років?» – «Тих, хто буде тільки вказувати пальцем, – ніколи!»
Вперше ендоваскулярну операцію на судинах головного мозку Віктор Іванович виконав 27 листопада 1974 року. Це була реконструктивна операція на каротидно-кавернозному співусті. Цу був початок ери – ери «балонів Щеглова», реконструктивних операцій зі збереженням прохідності судини.
Одним із перших його пацієнтів був і Іван Холій із Чернігівщини, який добре запам’ятав той день, 29 листопада 1974 року, якого направили з Чернігівської обласної лікарні, де сказали, що врятувати можуть тільки в Київському інституті нейрохірургії. Головне – потрапити до Щеглова Віктора Івановича!
Вдячний пацієнт згадував першу зустріч з Віктором Івановичем, коли той прийшов у палату, кремезний з щирою посмішкою в очах, і впевнено сказав: «Я вилікую вас, але потрібна ваша згода на операцію новим способом. Без застосування скальпеля і трепанації черепа, за допомогою ось такого катетера». І показав дротинку, а на кінці – малюсінький балончик. Це спогад очевидця тих подій, які назавжди увійдуть в історію вітчизняної і світової нейрохірургії.
Відтоді Віктор Щеглов, а з січня 1997 року – Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірурґії НАМН України під керівництвом Віктора Івановича, вперше у світі та єдиний в Україні почав проводити планові реконструктивні операції при таких найпоширеніших судинних патологіях, як мішковидні аневризми судин головного мозку, артеріовенозні мальформації, каротидно-кавернозні та артеріо-синусні співустя.
«Судинна патологія мозку – це не злоякісні новоутворення мозку, після лікування людина повинна жити стільки, скільки їй відміряно, зі збереженням звичайної працездатності. Такі хворі потребують термінової операції, оскільки в будь-який момент може статися невиправне», – говорив Віктор Іванович. І він був серед перших, хто поставив собі за мету ліквідувати звичну для радянської людини «чергу» на операцію.
Досягнувши поставленої мети, команда професора Щеглова довела всьому світу: ендоваскулярна нейрорентгенохірургія має право на існування, вона якісно змінила погляд на проблему мозкового інсульту, епілепсії, артеріовенозних мальформацій, мішковидних аневризм, злоякісних новоутворень головного мозку, і дала пацієнтам реальний шанс на продовження нормального життя.
«Для того щоб щось зробити, необхідно віддати частину свого життя, – казав Віктор Іванович. – На той момент у мене не було іншого виходу, я чітко розумів, що я єдиний можу розвинути цей напрямок нейрохірургії, це шанс для мене як лікаря, хірурга, людини – піднятися на немислимі висоти, що надавало сили. Я хотів бути першим, і я ним став».
Коли Віктор Іванович Щеглов вже зробив 525 успішних ендоваскулярних операцій на судинах головного мозку, провідні клініки світу на той час тільки почали це робити, зокрема, Японія провела лише 1 операцію з виключення аневризми середньої мозкової артерії з ускладненнями.
Загалом 10 тисяч внутрішньосудинних операцій провів Віктор Щеглов на головному та спинному мозку. До Щеглова у Київ (як у своєрідну Мекку) приїздили вчитися сотні зарубіжних нейрохірургів. Тут побували такі найвидатніші ґенії нашого часу, як Піа, Г. Цоймер, В. Хук (Німеччина), Уайт, Д-П. Спелман, Б. Мета, Х. Наута, Г. Шмідек (США), Саймо, Д. Фьорст (Великобританія), Ч. Дрейк, А. Фокс (Канада), Ж. Море (Франція), Т. Акіра (Японія). Ці великі люди зі світу нейрохірургії тижнями сиділи в операційних Центру і дивилися на атравматичні, високоефективні, прицільні і найбільш фізіологічні ендоваскулярні втручання.
1986 р. Операція: на задньому плані А.Г. Луговський та А.І. Гончаров, а також закордонні гості.
Він наполегливо йшов до мети. У медицині бути новатором дуже складно, і йому часто у високих кабінетах казали: «Ти що, розумніший за всіх, тобі що, більш за всіх потрібно?..» Але його було важко збити зі шляху, безкомпромісний, дуже вимогливий до медичного персоналу, нетерплячий до безвідповідальності і лінощів. Але найвищий рахунок Віктор Іванович пред’являв собі, і з невимовним сумом згадував усіх жінок, чоловіків та дітей, яких не зміг врятувати…
У ньому була чуйність до людей, бажання добра і внутрішня чесність. Але щоб пройти шлях, який випав йому, цього було мало. Доброта його наповнювалася незвичайною силою. Він був справжнім борцем, і працювати він завжди хотів самостійно і вільно. Як він висловлювався – «щоб мені бюрократи не заважали!»
Віктор Іванович є автором більш як 200 публікацій наукового та практичного характеру, 27 авторських свідоцтв та патентів, а також співавтором 9 монографій. Впродовж професійної діяльності він читав лекції у Гарвардському Університеті (Бостон, США), клініках Джона Гопкінса (Балтімор, США), Генрі Форда (Детройт, США), університетських клініках Німеччини, Швейцарії, Канади, Польщі, та багатьох інших країн.
Рада директорів Бібліографічного Інституту (США) у 1998 р. внесла Віктора Івановича у збірник «П’ятсот видатних лідерів», чиї професійні досягнення у суспільстві є надбанням XX сторіччя. Протягом життя був неодноразово нагороджений вітчизняними та зарубіжними медалями та відзнаками.
Ми втратили видатного вченого та науковця, чудового хірурга, прекрасну людину. Світла пам’ять про Віктора Івановича назавжди залишиться в наших серцях!
Державна Установа “Науково-практичний центр ендоваскулярної
нейрорентгенохірургії НАМН України”,
Громадська Організація
“Всеукраїнська асоціація ендоваскулярної нейрорентгенохірургії”