Мухоїд Оксана (пацієнт Петрик Антоніна)
Це буде відгук, який я виношую вже рік, і він буде довгий, бо хочеться і подякувати, і розповісти нашу історію. Мабуть, це наша українська боязнь наврочити, тому і не писала так довго.
Наприкінці жовтня 2024 року мамі стало різко гіршати: стала забувати елементарну інформацію про себе та рідних, плуталася в мові тощо. Спочатку ми думали, що це на фоні стресу, бо саме мобілізували сина. Потім я перелякалася, що це інсульт і по швидкій нас забрали в Коростень. Інсульту не було, але був набряк мозку. МРТ показало. Прокапали, їй стало дещо лекше, при виписці дали направлення до нейрохірурга і порадили їхати на Київ в інститут Ромоданова. Там вже ми зробили ангіографію і виявили складну мальформацію – Дуральна АВМ. Мені відразу повідомили, що треба спіралями перекривати синус, але запевнили, що таких коштів в мене немає бо одна коштує 1000 доларів, а їх треба делеко не одна. Пропонували просто клеїти це все спеціальним клеєм. Але не за раз. Операцій треба було провести 4-5 вартістю кожна +\- 200 тис.гривень з перервою в 3-4 місяці. Я проста вчителька, мама все життя пропрацювала простою медсестрою. На першу б ми зібрали, а далі? Моєму розпачу не було меж. Отримала пораду – звернутися за місцем проживання в обласну лікарню, може там таке теж роблять і буде дешевше. І пів дня я піднімала усі можливі тедефони. І вже від лікаря з Житомира дізналася про Центр Щеглова. Проте день завершувався, мене підганяли з рішенням і я дала згоду на операцію “клеїння”. Поїхала додому збирати кошти. Другий шок настав, коли я побачила, що Центр Щеглова знаходиться за цією самою адресою, що й інститут нейрохірургії. Питання, яке мене мучає і дотепер: то чому ж мені відразу завідувач того відділення у Ромоданова не сказав, що поряд ще один заклад, який займається таким лікуванням? Відповідь для мене очевидна – ми буди дуже вигідними клієнтами, так сказати вже були “на гачку”. Але ця рибка зірвалася.
На наступний ранок я вже була в Центрі. Почувши мою коротку історію, завідувач відділення Олег Євгенійович мене прийняв дуже швидко. І ось тут я почула слова, які мені ніколи не забути: “Клеїння нічого не дасть. Треба ставити спіралі. Це її вилікує. Потрібний розмір в нас є. Чекаємо на вас завтра”. Тоді вперше за три тижні лікарень я вийшла на вулиці і розридалася, от прямо навзрид. Через день нас прооперували. Операція тривала майже три години, далі сутки в реанімації. Потім ще трохи було ускладнень, але то не вина лікарів, а вина хвороби. Ми все здолали і мама на четвертий день після операції поїхала доому. За цей рік трохи відновилася і повернулася до звичайного життя. Живе окремо, сама господарює, читає книги, плете шкарпетки ))) і забула про постійні головні болі. За рік вона лише двічі пила обезболюючі таблетки.
Через рік і місяць ми знову приїхали в Центр на обстеження. Вже не на кріслі колісному, а на маршрутці, і навіть від метро пройшлися пішки, бо така гарна погода була в той день. У нас ще є, що лікувати. Проте, зважаючи на її стан здоров’я зараз і якість життя, прийнято рішення поки спостерігати і не наражати вже немолодий організм на ризики. Операція, яку робили рік тому, дали свої результати – венозної недостатності і кисневого голодування мозку немає!!!! А це головне.
Хочу ще раз щиро подякувати професору і директору Щеглову Дмитрію Вікторовичу та завідувачу відділенням Свиридюку Олегу Євгенійовичу, нашій лікарці Оксані Іванівні, анастезіологу Чабанович Надії Богданівні за лікування мами, медсестричці Ірі за терплячість та витримку (вона зрозуміє). І хочу сказати, що всі працівники цього Центру НЕЙМОВІРНІ люди!!! Людяні, щирі, уважні, добрі, турботливі, віддані своїй справі. Від санітарочки і працівниці їдальні до найвищого керівництва.
І якщо хтось з тих хто розподіляє кошти прочитає цей допис, то знайте – в ЖОДНОМУ разі НЕ можна скорочувати фінансування цьому Центру. Ці люди дійсно рятують життя іншим, живуть профісією, а не займають посади! Нехай все добро повертається вам сторицею! До зустрічі через два роки. Ми знову приїдемо за гарними новинами 🙂